До 30-ї річниці Чорнобильської трагедії

                                               Де ви тепер, матерів своїх діти,

                      Колисаєте сон?

                                                                    … Вдарило в очі світло,

                                  Ясніше тисячі сонць.

                                                                         Б. Олійник

    26 квітня 1986 року….Ця дата надовго залишиться в пам’яті людства. Аварія на Чорнобильській АЕС стала новим відліком в історії атомної енергетики, показавши, наскільки небезпечна сила атома, що вийшла з-під контролю, як неймовірно важко керувати нею.

      «Чорнобиль – невеличке поліське містечко, що потопало в зелені садів, яке мало хто знав у світі  до будівництва ЧАЕС», – згадувала у своїй розповіді Ольга Василівна Шевцова, жителька Прип’яті, яку  до Скадовського краєзнавчого музею запросили на зустріч напередодні тридцятих роковин трагічної події . Ніхто з нас не знав його таким, яким описала вона.  Сама  ж назва  згодом ніби вбере всю гіркоту народного горя, бо означає  в перекладі «полин звичайний», гірку польову рослину.«Будівництво станції, – продовжувала Ольга Василівна, – розпочалося ще в січні 1970 року. Четвертий енергоблок, на якому стався вибух, було запущено 1983 року.»  Тепла квітнева ніч… Спало місто Прип’ять, спала вся країна, ще не знаючи про велику біду, що прийшла на нашу землю. Першими про нещастя довідалися пожежники. Засоби масової інформації мовчали, наче нічого не сталося. Люди гуляли по вулицях… Лише 27 квітня  жителів   почали евакуйовувати,  бо радіаційний фон давно перевищував норму. Ішли шкідливі викиди в  повітря. Вертольотчики  скидали в жерло зруйнованого реактора мішки зі сумішшю піску, глини, бору і вапняку, а ще пізніше вісімдесят тонн свинцю. Це були перші кроки в ліквідації чорнобильської біди. Свідками цього  були документальні кадри, світлини, що надала працівникам  музею родина  Альони Василівни Манько.

        У  ці тяжкі дні яскраво виявилися грані характеру пересічної особистості  – мужність, самовіддача, вірність обов’язку, стійкість. У перші ж тижні непередбаченого лиха тисячі  мали бажання допомогти не окремій країні, а людству. Жінки, чоловіки  залізної волі, нездоланної сили духу, чистої совісті до кінця виконали свій обов’язок перед Батьківщиною. Серед них були  й  скадовчани – Яровенко Г. О., Шаповал М.І. Вони  продовжили розповідь про те, як несли службу й  допомагали населенню,  як протистояли розбурханій стихії. Історії про чорнобильських пожежників, про водіїв  вантажівок,  про військових –  лицарів без страху й докору, які  без  найменших вагань вийшли  на жорстокий поєдинок із атомом, нікого не могли залишити байдужими. Це вони щоденно стояли варти біля реактора, рятували опромінених… Саме так починався літопис всенародного подвигу, результатом якого було неможливе, ще небачене людьми ,- надійно похований  у саркофазі з металу й бетону аварійний реактор.

Говорили  запрошені  про добро, гостинність, щедрість людей, із якими довелося зустрітися за надзвичайних обставин, про витривалість, сувору дисципліну, взаємодопомогу та взаємовиручку. Важкий випав їм  жереб, але за плечима були діти, дружини, батьки, близькі, рідний край, який прикривали собою. Учні  ж  7-В класу Скадовської ЗОШ  І-ІІІ ступенів №3 (Баранова Катерина, Богдановський  Владислав, Вижимок Вікторія, Манько Сергій, Мручок Ілля, Пласкальна Анастасія, Уманський Андрій), читаючи поетичні  рядки, наголосили на тому, що така  трагедія ніколи не повинна повторитися.  Завершила  захід  пісня у виконанні Інни Верещак, у якій  ще раз згадали тих, кого своїм чорним крилом зачепила катастрофа.

       Наш земний уклін, вдячність усім  тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям, життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і відроджує землю, навчає  своїм прикладом  найкращим громадянським  та людським якостям.

        Чимало часу минуло. Деякі висновки вже зроблено. Але на різних мовах слово  «Чорнобиль» звучить однозначно – як знак тривоги та біди, що  може вибухнути не тільки в якомусь регіоні, а й у масштабах світу.  Трагедія Чорнобиля – найбільша техногенна катастрофа ХХ століття – зримо окреслила можливий кінець людської цивілізації. Ми не можемо цього допустити.

Учні 7 – В класу, члени гуртка

                                                                                                   «Практична риторика»

chevron-right chevron-left

Залишити коментар

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.