Свято, що об’єднало всіх

Знання своїх звичаїв та обрядів – це духовне обличчя людини. Вони є свідченням загального розвитку особистості, рівнем прилучення до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Саме під таким гаслом у Скадовській ЗОШ І – ІІІ ступенів №3 відбулося свято, що об’єднало всіх, і нікого не залишало байдужим. У березні цього року відзначається дві знакові та взаємопов’язані між собою дати: 200 років від дня народження українського композитора і громадського діяча, автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького та 150-річчя як уперше публічно було виконано національний гімн. Тому свято і розпочалося з виконання Державного Гімну України, до якого залучилися учні 5-11 класів. Потім у фойє другого поверху розташувалася виставка декоративно-ужиткового мистецтва. Чого тут тільки не було!

Серед багатьох його видів значне місце належило різьбярству. Учні-екскурсоводи розповідали, що різьба по дереву була поширена в усій Україні, особливо в лісовій смузі. Нею прикрашали найважливіші деталі житла. Майстри використовували геометричні й рослинні орнаменти. На витворах оживали грона винограду, дубове й калинове листя, квіти соняшника .

Археологічні розкопки показують, що гончарний посуд на території України виготовлявся ще в період неоліту. У давньому Києві в Х–ХІІ ст. працювали талановиті гончарі, що створювали поливну кераміку й керамічні вироби, прикрашені кольоровими емалями. Створенню й розвитку гончарних промислів сприяла велика кількість місцевих глин, а тому бажаючим можна було потримати ці вироби в руках, а декому, мабуть, дуже хотілося свиснути в дитячі керамічні іграшки, що теж широко були представлені.

Неймовірне враження відвідувачі виставки отримали від споглядання краси й кількості картин, вишитих бісером, та рушників, дивлячись на які, мимоволі згадуються слова:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Окрасою будь-якого житла були рушники. Це – своєрідна візитівка , а якщо точніше – обличчя оселі, відтак і господині. Юні майстрині розповідали слухачам про те, що тієї хвилини, коли будь – хто братиме до рук голку і полотно, думки і бажання їхні повинні бути чисті, добрі, радісні. Тоді й рушник матиме чарівну силу. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.

Потому, скільки, які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Їх можна читати так, як читають книги. Крайчики – «вужики» або «кривульки» символізують воду, а де вона – там життя. Ламана лінія – безконечник, чотирикутник – то символ Сонця. Дерево Життя – найдавніший орнамент. На рушникові можна побачити і соняшник, і грона винограду, вишню і вербове листя. Калина ж – символ дівочої вроди. З квітами переплітався пташиний світ. Дівчата зазначали: «Хоч у цілому для українських рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон мав свої відмінності. На Херсонщині в переважній більшості – це рослинні орнаменти, вишиті гладдю або хрестом червоного та чорного кольорів, як символ любові чи журби».

Рушник , що вішали на кілок, називали «кілковим», а ті, що вішалися на образи ,- «набожниками», «завісками». Декоративними рушниками, серветками раніше накривали хліб на столі або просто стелили їх поверх скатертини.

На виставці також можна було зустріти чималу кількість ляльок-мотанок – символ жіночої мудрості, родинного оберегу. Вони від матері передавалися доньці, що вказувало на зв’язок поколінь.

Другою частиною урочистого заходу був конкурс на краще виконання української народної пісні. Кого може залишити байдужим її барвисте, точене й багатопланове слово! Воно об’ємне, інформативне. Тільки-но зазвучали перші нотки мелодій українських пісень (під час вікторини), як усі хором починали підспівувати. Кожен класний колектив приготував свій варіант улюбленої пісні та ще й інсценізацію до неї! Присутні переконалися, що народна пісня – це сторінка історії, частинка душі. У ній – біль і радощі, без яких немає пісні, як і немає жодного мистецького твору.

Слід зазначити, що переможених не було. Артисти – аматори, батьки, учителі – усі отримали неймовірне задоволення від нового прочитання ліричних творів. Цей захід укотре переконав: той, хто не цікавиться історією, традиціями, збіднює своє сучасне, майбутнє й минуле. Найбільш відповідальне – сучасне, найманливіше – майбутнє, а найбагатше – минуле. Народне мистецтво – гігантська скриня культури, доступна кожному, хто схоче збагатити своє сучасне і забезпечити майбутнє.

DSCN0152

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

SAMSUNG CAMERA PICTURES

IMG_1929

IMG_1987

Залишити коментар

Залишити коментар